RAMZES писал(а):9 Мая - Всегда будет праздник!
Дід Андрій9 травня... День Перемоги! Я з дитинства звик зустрічати цей день разом з тобою, діду Андрію!
Коли я був малим, ти приїздив до Києва, на твоєму піджаку виблисували ордени та медалі: дві "Червоні зірки", "За бойові заслуги", "За оборону Советского Заполярья", "За Победу над фашистской Германией". Я ще тоді дивувався - чому так мало, адже у інших дідів медалів більше, а ти посміхався і казав: "Це - бойові, а інші - брязкальця..." Я виріс під твої оповідання про війну, адже як тільки видавалася хвилина спілкування я, малий, просив: "Діду, розкажи, як ти воював?" І ти розповідав. Про наших героїв, про славетні битви, про переможців. Ти не говорив про страшне, ти вберігав дитячий мозок від страшних, незрозумілих речей, але завжди завершував свої оповідання: "Ми перемогли, ми зробили все, щоб вам не довелося пережити війну". В День Перемоги ми йшли з тобою до Вічного вогню, а потім на іподром чи ВДНГ, ти пригощав мене смачненьким... Це був наш з тобою ритуал.
Потім ти, вже тяжко хворий приїхав проводжати мене до армії. До глибокої ночі ми говорили з тобою, ти вчив мене мотати портянки і дивувася, який же я незграбний. Десь на двадцятій спробі ти сказав: "Можеш служити!" і дав пораду "Не подавай старшині гарних ідей - сам будеш їх виконувати..." А зранку вдягнувши піджака з медалями поїхав зі мною до воєнкомату і подарував свого командирського годинника. Я обіцяв тобі, що буду гідно служити, і коли трапилась Чорнобильська аварія мені здалося - ось вона, моя війна, і я написав купу рапортів, щоб мене відправили в зону ЧАЕС, бо онуку такого діда потрібно бути там, де найтяжче... І я з гордістю повернувся і показав тобі свою медаль - "Знак ЦК ВЛКСМ", який мені вручили в Чорнобильському райкомі...
Потім, коли тебе не стало, я приходив до тебе на Берковці, кожного Дня Перемоги. І довго розмовляв з тобою. Як же мені тебе не вистачало! Твоєї мудрості, твого гумору, твоєї дідівської любові.
Коли я обирав професію, ти відмовляв мене бути військовим:, адже ти пройшов цей шлях: Фінська і Велика Вітчизняна, служба далеко за кордоном, по гарнізонах, потім столиця і Хрущовська демобілізація, коли Батьківщина так просто викинула кадрових військових, фронтовиків... Пробач, я не послухав тебе! Але жодного дня не пожалкував.
А коли почалась ЦЯ ВІЙНА ми з тобою разом пішли воювати. Ця твоя фотографія була зі мною нерозлучно. Була в Слов'янську, була під Попасною. Була в Іловайську. Ти незримо захищав мене, коли я їхав скрізь обстріл, вибухи в страшному "коридорі смерті". Я молився, я кричав 90-псалом, а коли віра моя слабнула, я як в останній надії звав тебе: "Діду!!! Ти ж пройшов через війну! Ти ж водив машини під обстрілами, під бомбами і завжди приводив свої каравани! Допоможи мені! Направ мене, як треба їхати, щоб в нас не попали, щоб Жужа не заглохла!!! Діду!!! " І я їхав, через поля соняшнику, через лісосмуги, ухиляючись від уламків бойових машин, що пролітали над головою... Бо ми були разом - ти з небес керував моїми руками, які крутили баранку "Жужі"... І ми вижили тоді!
А другий раз ти врятував всіх нас, коли ворог - російський комбат побачив у мене на грудях в пакеті твоє фото і спитав:
- Це хто?
- Це мій дід, він пройшов дві війни...
- Мій теж воював...
- Може вони РАЗОМ воювали?..
- А ми що з тобою творимо?...
І вже наша розмова стала зовсім іншою.
Дякую тобі за врятоване життя, діду! Я прийду до тебе... Покладу квіти на червоний граніт...Ми вип'ємо фронтові 100 грам, бо тепер я теж фронтовик... Ми будемо говорити з тобою... Коли підросте Всеволод Стеблюк найменший, я буду йому розказувати про тебе, про ту війну, яку знав з твоїх оповідань... А ще так хочу розказати йому як ми воювали і як ПЕРЕМОГЛИ. А інакше бути не може! Ми повинні це зробити заради наших дітей, зарад онуків, заради майбутнього. І ми повинні пам'ятати про минуле, про Велику Перемогу. Вклонімося нашим дідам, тим хто повернувся з Перемогою і тим, хто не повернувся. Вклонімося, бо тепер ми знаємо ціну миру, ціну життю.
З ДНЕМ ПЕРЕМОГИ! http://m.censor.net.ua/blogs/460/dd_andryi
Кожен зможе образити бандерівця. Але не кожен встигне вибачитися...