Лєшому – про розігрів лобовух у Радивилові, історія-загадк
Добавлено: 12 янв 2016, 12:50Бо все вже колись було – варто тільки згадати.
Початок 2000-х, їду я на Б4 пасаті в Київ, пізня осінь з морозами. Б4 тоді був майже преміум – бо кредитна автомобілізація ще не почалась, народ не балуваний. Автомобіль в мене недавно, турбодизель, я їду, Київ-Чоп був не такий як зараз, де можна (а можна було не всюди бо дорога погана) – я перевищую, мене ловлять і штрафують – що ще людині для щастя треба?
А між Львовом і Києвом є Радивилів (то до слова – бо це було десь ближче до Києва) – раптом двигун на пасаті, хвальоний AAZ, несподівано взяв і здох. Заблимав тиск масла, запищав зумер, я по інерції вправо і на посадку – приїхали. Три питання в кожної людини виникають у той момент – як забрати авто з дороги, як прожити цей день, і як взагалі жити далі – бо ремонт двигуна тоді і зараз – то грубі гроші.
Людина яка мала пасат, мала тоді вже і мобілку – а може це вже було у всіх – не пам"ятаю, але я подзвонив до товариша-сервісмена у Львів, він мені порадив – відкрутити верхній датчик тиску і крутнути стартером. Масло забризкало – тобто якийсь-там тиск був, тому я обережно завів двигун, забрав авто з дороги на найближчу заправку. Забігаючи вперед – все обійшлося заміною щіток на генераторі, але я про хитру фольксовську систему вимірювання тиску масла ще тоді нічого не знав, і червона лампа на ходу означала для мене тільки одне – двигуну прийшов Дас Капут. Я тільки не знав – якої степені той капут.
Далі дзвоню в Київ, пояснюю ситуацію, прошу допомоги, і за мною приїжджає буксир. Сідаю за кермо – вже темно, а трос як завжди короткий – я вже звичайно в куртці, рукавицях і шапці, бо двигун не працює і пічка теж, халяви нема. Поїхали. Ні, не так, не поїхали – ПОГНАЛИ, ті кияни вони завжди женуть, в них ритм життя інший, для нас провінціалів незвичний, а тягач попався потужний. Я вчепився в кермо і починаю розуміти що це зальот – кермо ледь крутиться бо не працює підсилювач, гальма ледь гальмлять бо не працює інший підсилювач, мій автомобіль чим ближче до києва тим далі віддаляється від преміуму бо навколо в потоці машини стають все дорожчі, а швидкість ніхто не збавляє – і тут остання крапля, моя лобовуха починає обмерзати зсередини – чи це моє дихання, чи мною виділений адреналін конденсуються і замерзають на ньому. Що робити – перебираю варіанти і не знаю. Не дихати – допомагає але не на довго, терти скло – нічого не дає.
Загадка. Я приїхав до Києва з абсолютно прозорим і чистим склом. Як мені це вдалося, хто скаже? Ми не зупинялись, я з авто не виходив, двигун не заводив – яким геніальним і простим методом мені вдалося відігріти лобовуху?
Початок 2000-х, їду я на Б4 пасаті в Київ, пізня осінь з морозами. Б4 тоді був майже преміум – бо кредитна автомобілізація ще не почалась, народ не балуваний. Автомобіль в мене недавно, турбодизель, я їду, Київ-Чоп був не такий як зараз, де можна (а можна було не всюди бо дорога погана) – я перевищую, мене ловлять і штрафують – що ще людині для щастя треба?
А між Львовом і Києвом є Радивилів (то до слова – бо це було десь ближче до Києва) – раптом двигун на пасаті, хвальоний AAZ, несподівано взяв і здох. Заблимав тиск масла, запищав зумер, я по інерції вправо і на посадку – приїхали. Три питання в кожної людини виникають у той момент – як забрати авто з дороги, як прожити цей день, і як взагалі жити далі – бо ремонт двигуна тоді і зараз – то грубі гроші.
Людина яка мала пасат, мала тоді вже і мобілку – а може це вже було у всіх – не пам"ятаю, але я подзвонив до товариша-сервісмена у Львів, він мені порадив – відкрутити верхній датчик тиску і крутнути стартером. Масло забризкало – тобто якийсь-там тиск був, тому я обережно завів двигун, забрав авто з дороги на найближчу заправку. Забігаючи вперед – все обійшлося заміною щіток на генераторі, але я про хитру фольксовську систему вимірювання тиску масла ще тоді нічого не знав, і червона лампа на ходу означала для мене тільки одне – двигуну прийшов Дас Капут. Я тільки не знав – якої степені той капут.
Далі дзвоню в Київ, пояснюю ситуацію, прошу допомоги, і за мною приїжджає буксир. Сідаю за кермо – вже темно, а трос як завжди короткий – я вже звичайно в куртці, рукавицях і шапці, бо двигун не працює і пічка теж, халяви нема. Поїхали. Ні, не так, не поїхали – ПОГНАЛИ, ті кияни вони завжди женуть, в них ритм життя інший, для нас провінціалів незвичний, а тягач попався потужний. Я вчепився в кермо і починаю розуміти що це зальот – кермо ледь крутиться бо не працює підсилювач, гальма ледь гальмлять бо не працює інший підсилювач, мій автомобіль чим ближче до києва тим далі віддаляється від преміуму бо навколо в потоці машини стають все дорожчі, а швидкість ніхто не збавляє – і тут остання крапля, моя лобовуха починає обмерзати зсередини – чи це моє дихання, чи мною виділений адреналін конденсуються і замерзають на ньому. Що робити – перебираю варіанти і не знаю. Не дихати – допомагає але не на довго, терти скло – нічого не дає.
Загадка. Я приїхав до Києва з абсолютно прозорим і чистим склом. Як мені це вдалося, хто скаже? Ми не зупинялись, я з авто не виходив, двигун не заводив – яким геніальним і простим методом мені вдалося відігріти лобовуху?
